ВІ́РНИК, а, ч.1. Довірена особа когось.Катруся змовилася з вірником багатого буковинського купця (Н. Кобринська);Гетьман мовчав. Всі його вірники не сп... смотреть
ПОВІ́РЕНИЙ ім. (особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені), ПОВІ́РНИК, ВІ́РНИК, ПРОКУРА́ТОР ... смотреть
-а, ч., заст. Довірена особа.
імен. чол. роду, жив.
ві́рник 1 іменник чоловічого роду, істота довірена особа рідко ві́рник 2 іменник чоловічого роду, істота вірний певної релігійної конфесії
Ві́рник:— довірена людина [IV,X]— довірена особа [1;14;V]
див. апостол
-а, ч. , заст. Довірена особа.
вірник, -а